ГУ Міндоходів у Запорізькій області інформує:

Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій поповнився новими моделями обладнання

Для зручності платників податків оновлено Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій. До переліку сертифікованих приладів додано ще 9 моделей.

Таким чином, всього користувачам касової техніки запропоновано 62 моделі реєстраторів, які відповідають сучасним вимогам та забезпечують передачу контрольно-звітної інформації до органів доходів і зборів в електронній формі.

Платники можуть обрати оптимальну для себе нову модель техніки або модернізувати наявний касовий апарат, приєднавши до нього відповідний модем.

Нагадаємо, що з 2013 року користувачі касової техніки повинні звітувати до органів Міндоходів в електронному вигляді. Для технічного переоснащення платникам встановлено перехідний період до 1 січня 2014 року – з цієї дати запроваджується відповідальність за неподання електронної звітності.

На сьогодні щоденно контрольно-звітну інформацію передають майже 82 тисячі одиниць касової техніки. Власникам цих реєстраторів вже не потрібно накопичувати велику кількість первинних документів на паперовій стрічці, вся інформація зберігається тільки в електронному вигляді.

Фахівці Міндоходів закликають платників не відкладати переоснащення реєстраторів розрахункових операцій на останні дні.

З повним переліком реєстраторів розрахункових операцій, які включені до Державного реєстру, можна ознайомитися на веб-порталі Міндоходів (http://minrd.gov.ua/dovidniki--reestri--perelik/reestri/94957.html).

Державний реєстр реєстраторів розрахункових операцій затверджено наказом Міністерства доходів і зборів України від 02.08.13 №317.

84% митних декларацій оформлюється в електронному вигляді

В Україні продовжує зростати питома вага митних декларацій, оформлених в електронному вигляді. Протягом серпня 2013 року їхня доля складає 84%. При цьому, нагадаємо, в січні 2012 року митні декларації в електронному вигляді становили лише 2% від всього обсягу таких документів.

Завдяки прийняттю нового Митного кодексу та внесенню низки змін до Податкового кодексу України, постанов Кабінету Міністрів України та Правління Національного банку України, електронне декларування стало основною формою спілкування підприємців з митницею.

Сьогодні на підставі електронних митних декларацій в Україні здійснюються такі операції як підтвердження фактичного вивезення товарів за кордон, державна реєстрація транспортних засобів, зняття експортно-імпортних операцій з валютного контролю та продаж іноземної валюти для проведення розрахунків підприємствами.

За оцінками фахівців Міндоходів, запровадження електронних митних декларацій сприяє скороченню фінансових та часових витрат підприємців на здійснення митних процедур. Подальший розвиток електронного декларування можливий за умови розширення сфери використання оформлених електронних митних декларацій іншими державними органами влади.

У запровадженні нових підходів до митного оформлення Міндоходів орієнтується на стандарти Всесвітньої митної організації, а також на рекомендації фахівців Світового банку. Активний розвиток електронного митного декларування, за оцінками фахівців, є одним з факторів, що сприятиме зростанню позицій України у рейтингу легкості ведення міжнародної торгівлі Trading Across Borders, який є складовою частиною щорічного дослідження Світового банку Doing Business.

Замінено сертифікат центрального шлюзу приймання електронної звітності

У зв’язку з утворенням Міністерства доходів і зборів України шляхом реорганізації Державної митної служби України та Державної податкової служби України замінено сертифікат центрального шлюзу приймання електронної звітності Міністерства доходів і зборів України.

Платникам, які використовують видані Акредитованим центром сертифікації при Міндоходів (та іншими АЦСК у відповідності до формату) електронні цифрові підписи та програмне забезпечення, для шифрування електронної звітності на центр обробки електронної звітності Міндоходів необхідно використовувати технологічний сертифікат «MINRD_otr.cer», який розміщено за посиланням http://minrd.gov.ua/elektronna-zvitnist/platnikam-podatkiv-pro-ele/edina-adresa/.

 

Особливості ввезення на митну територію України гуманітарної допомоги

Частиною 1 ст. 3 Закону України «Про гуманітарну допомогу» від 22.10.1999 № 1192-XIV зі змінами та доповненнями (далі – Закон 1192) визначено, що підставою для започаткування процедури визнання допомоги гуманітарною є письмова пропозиція донора про її надання.

Підставою для здійснення гуманітарної допомоги в Україні є письмова згода отримувача гуманітарної допомоги на її одержання. Отримувач гуманітарної допомоги має такі самі права на її використання, що і набувач гуманітарної допомоги (ч. 2 ст. 3 Закону 1192).

Визнання товарів (робіт, послуг) гуманітарною допомогою здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, у кожному конкретному випадку з урахуванням таких особливостей (ч.1 ст. 6 Закону 1192).

Не відносяться до гуманітарної допомоги підакцизні товари, крім:

автомобілів швидкої медичної допомоги, легкових автомобілів спеціального призначення для Міністерства внутрішніх справ України;транспортних засобів, призначених для перевезення більше ніж вісім осіб, що передаються для використання установам соціального захисту населення, державним закладам охорони здоров’я і навчальним закладам, громадським організаціям інвалідів, ветеранів війни та праці, Товариству Червоного Хреста України та його обласним організаціям, державним закладам системи реабілітації, фізичної культури і спорту інвалідів «Інваспорт»;легкових автомобілів, які на момент ввезення на митну територію України були виготовлені не більш як вісім років тому, з об’ємом двигуна не більш як 1800 куб. см, що отримуються органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим, обласною, Київською, Севастопольською міською державною адміністрацією або центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, для подальшої передачі інвалідам, які перебувають у встановленому порядку на обліку для отримання спеціального автотранспорту, на строк, визначений законодавством (ч. 2 ст. 6 Закону 1192).

Звільнення від оподаткування товарів (робіт, послуг) гуманітарної допомоги здійснюється у порядку, встановленому Податковим кодексом України та Митним кодексом України від 13 березня 2012 року № 4495-VI зі змінами та доповненнями (далі – МКУ) (п. 4 ст. 6 Закону 1192).

Порядок взаємодії центральних органів виконавчої влади та Національного банку щодо визнання вантажів (товарів), коштів, у тому числі в іноземній валюті, виконаних робіт, наданих послуг гуманітарною допомогою, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2013 № 241.

 Порядок митного оформлення вантажів гуманітарної допомоги затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 22.03.2000 № 544 (далі - Порядок 544).

Митне оформлення гуманітарного товару здійснюється митницею за місцезнаходженням його отримувача тільки після проведення відповідного санітарного, ветеринарного, фітосанітарного, радіологічного та екологічного контролю. До отримання відповідних дозволів контролюючих органів гуманітарний товар передається на тимчасове зберігання під митним контролем отримувачу гуманітарної допомоги (п. 3 Порядку 544).

Товари гуманітарної допомоги для їх тимчасового зберігання з дозволу відповідного органу доходів і зборів можуть розміщуватися на складах організацій - отримувачів гуманітарної допомоги (ч.2 ст 201 Митного кодексу України (далі –МКУ)).

Загальний строк тимчасового зберігання товарів під митним контролем становить 90 календарних днів. Зазначений строк за заявою власника або уповноваженої ним особи може бути продовжений (але не більше ніж на 30 днів) органом доходів і зборів, за дозволом якого товари були розміщені на складі  (ч.1, ч.3 ст. 204 МКУ).

До закінчення строків зберігання, зазначених вище, товари, що перебувають на тимчасовому зберіганні під митним контролем, повинні бути:

1) задекларовані до відповідного митного режиму; або

2) передані організацією - отримувачем гуманітарної допомоги відповідному органу доходів і зборів для зберігання та/або розпорядження відповідно до цього Кодексу; або

3) відправлені під митним контролем до інших органів доходів і зборів для їх подальшого митного оформлення; або

4) вивезені за межі митної території України (ч.4 ст. 204 МКУ).

Обов'язковій передачі органу доходів і зборів для зберігання підлягають товари, які до закінчення встановлених строків тимчасового зберігання під митним контролем на складах організацій - отримувачів гуманітарної допомоги не були задекларовані до відповідного митного режиму або такі, що декларувалися, але щодо яких після закінчення строків зберігання під митним контролем двічі надавалася відмова у митному оформленні (ч.1 ст. 238).

Витрати органів доходів і зборів на зберігання товарів, транспортних засобів відшкодовуються власниками цих товарів, транспортних засобів або уповноваженими ними особами. Розмір суми, що підлягає відшкодуванню, визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, і розраховується в порядку, передбаченому для визначення собівартості платних послуг (ч.6 ст.239 МКУ).

Наказом Міністерства фінансів України від 15.06.2012 № 731, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України від 09.07.2012 за № 1140/21452, затверджено Порядок відшкодування витрат за зберігання товарів та транспортних засобів на складах митних органів та Розміри відшкодувань за зберігання на складах митних органів товарів і транспортних засобів.

Декларування гуманітарного товару здійснюється його отримувачем самостійно або за його заявою митним брокером. Заява на декларування, складена у довільній формі, подається отримувачем гуманітарної допомоги до митниці за його місцезнаходженням (п. 4 Порядку 544).

При цьому митні брокери, які здійснюють декларування товарів у зоні діяльності відповідної митниці, забезпечують декларування гуманітарних товарів згідно з графіком, що затверджується керівником цієї митниці (п. 5 Порядку 544).

Митне оформлення гуманітарного товару із звільненням від оподаткування митними платежами здійснюється митними органами за наявності рішення відповідного спеціально уповноваженого державного органу з питань гуманітарної допомоги про визнання товару гуманітарною допомогою з урахуванням положень ст. 14 Закону 1192 (п. 7 Порядку 544).

Плата за виконання митних формальностей поза місцем розташування органів доходів і зборів або поза робочим часом, що встановлена ч. 8 ст. 247 МКУ, не справляється при ввезенні на митну територію України товарів гуманітарної допомоги (п. 5 ст. 6 Закону 1192).

 

Міндоходов разъяснило, обязательно ли заполнение поля о главбухе в регистрационном заявлении плательщика НДС

Міндоходов в разъяснении от 16.08.2013 г. уведомила о том, обязательно ли заполнение поля о главбухе в регистрационном заявлении плательщика НДС по форме N 1-ПДВ.

В документе, в частности, напоминается, что формой № 1-ПДВ «Регистрационное заявление плательщика налога на добавленную стоимость» (далее - Регистрационное заявление) предусмотрено, что в п. 11 «Ведомости об ответственных лицах плательщика» указывается фамилия, имя, отчество и регистрационный номер учетной карточки налогоплательщика или номер и серия паспорта (для физлиц, которые из-за своих религиозных убеждений отказались от принятия регистрационного номера учетной карточки налогоплательщика и сообщили об этом в налоговый орган и имеют отметку в паспорте) главного бухгалтера или лица, на которого возложено ведение бухгалтерского учета.

В соответствии с пп. «б» п. 2.2 разд. II Порядка учета налогоплательщиков регистрационный номер учетной карточки является налоговым номером налогоплательщика-физлица.

То есть в п. 11 Регистрационного заявления могут быть указаны сведения только о физлице.

Согласно п. 4 ст. 8 разд. III Закона «О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине» для обеспечения ведения бухгалтерского учета предприятие самостоятельно избирает формы его организации:

- введение в штат предприятия должности бухгалтера или создания бухгалтерской службы во главе с главным бухгалтером;

- пользование услугами специалиста по бухучету, зарегистрированного как предприниматель, осуществляющий предпринимательскую деятельность без создания юрлица;

- ведение на договорных принципах бухучета централизованной бухгалтерией или аудиторской фирмой;

- самостоятельное ведение бухучета и составление отчетности непосредственно владельцем или руководителем предприятия. Эта форма организации бухучета не может применяться на предприятиях, отчетность которых должна оглашаться, и в бюджетных учреждениях.

Таким образом, в поле «Главный бухгалтер или лицо, на которого возложено ведение бухгалтерского учета» п. 11 Регистрационного заявления предусмотрена необходимость указывать сведения лишь об ответственном лице плательщика, на которого возложена обязанность ведения бухгалтерского учета на предприятии. Таким лицом в соответствии с п. 4 ст. 8 разд. III Закона «О бухгалтерском учете и финансовой отчетности в Украине» может быть главный бухгалтер, бухгалтер, руководитель и владелец предприятия.

 

Если ведение бухгалтерского учета на договорных принципах осуществляет другое юрлицо или физлицо, поле «Главный бухгалтер или лицо, на которого возложено ведение бухгалтерского учета» прочеркивается. В таком случае к Регистрационному заявлению следует прибавить копию документа, подтверждающего указанный факт.

Планируется упорядочить расчет налогов и сборов при операциях купли-продажи недвижимости

Миндоходов разработан законопроект «О внесении изменений в статью 172 Налогового кодекса Украины относительно совершенствования порядка определения дохода от отчуждения объектов недвижимого имущества», призванный упорядочить расчет налогов и сборов при операциях купли-продажи недвижимости физическими лицами (законопроект от 04.07.2013 г. № 2539а).

При осуществлении операций купли-продажи объектов недвижимости физлицами на сегодня уплачиваются НДФЛ, сбор на обязательное государственное пенсионное страхование и государственная пошлина. При этом действующими законодательными актами, регулирующими уплату указанных налогов и сборов, установлены разные базы налогообложения.

Законопроектом предлагается установить одинаковую базу при продаже объекта недвижимости для всех налогов и сборов. Предлагается рассчитывать такую базу исходя из стоимости, указанной в договоре купли-продажи, но не ниже оценочной стоимости этой недвижимости.

Действующие ставки налогов и сборов, уплачиваемых при операциях купли-продажи, порядок и сроки их уплаты законопроектом не меняются. При уплате надлежащих налогов и сборов может использоваться оценочная стоимость недвижимого имущества, определенная любым субъектом оценочной деятельности, разумеется, если он соответствует законодательным требованиям.

Оснований для привлечения физлиц-предпринимателей к админответственности согласно ст. 165-1, 188-23 КоАП нет

Пенсионный фонд в письме от 25.06.2013 г. № 16243/09-10 проинформировал относительно привлечения к административной ответственности физлиц-предпринимателей.

В документе напоминается, что ст. 165¹ и 188²³ Кодекса Украины об административных правонарушениях (далее - КоАП) за нарушение законодательства о сборе и учете единого взноса на общеобязательное госсоцстрахование и общеобязательное государственное пенсионное страхование и за препятствование уполномоченным лицам Пенсионного фонда Украины, центрального органа исполнительной власти, реализующего госполитику в сфере занятости населения и трудовой миграции, фондов общеобязательного госсоцстрахования в проведении проверок предусмотрено наложение штрафа на должностных лиц.

При этом указано, что определение терминов «должность» и «должностное лицо» встречается только в Законе «О государственной службе». Кроме того, в Уголовном кодексе существует определение термина «служебное лицо».

Так, в соответствии со ст. 2 Закона «О государственной службе» должность - это определенная структурой и штатным расписанием первичная структурная единица госоргана и его аппарата, на которую возложен установленный нормативными актами круг служебных полномочий.

Согласно ч. 1 примечания к ст. 364 Уголовного кодекса служебными лицами являются лица, которые постоянно или временно осуществляют функции представителей власти, а также занимают постоянно или временно на предприятиях, в учреждениях или организациях независимо от формы собственности должности, связанные с выполнением организационно-распорядительных или административно-хозяйственных обязанностей, или исполняют такие обязанности по специальному полномочию.

Также в нормах постановления Пленума Верховного Суда от 26.04.2002 г. № 5 «О судебной практике по делам о взяточничестве» определяется, что выполнение организационно-распорядительных и административно-хозяйственных обязанностей предусматривает нахождение лица на определенной должности в органах власти, предприятии, учреждении, организации.

В свою очередь, указывается, что гражданин-предприниматель осуществляет свою деятельность на принципах свободы предпринимательства и согласно принципам, предусмотренным ст. 44 Хозяйственного кодекса, то есть свободного выбора видов предпринимательской деятельности, самостоятельного формирования программы деятельности, привлечения финансовых и других видов ресурсов, свободного найма работников и др. Поскольку штатное расписание предусмотрено лишь у субъектов предпринимательской деятельности - юрлиц, то физлица, зарегистрированные как предприниматели без создания юрлица, не занимают определенной должности.

Из вышеуказанного сделан вывод о том, что оснований для привлечения к административной ответственности согласно ст. 165¹, 188²³ КоАП физлиц-предпринимателей нет.

Госзанятости напомнило о механизме компенсации за создание новых мест

Государственный центр занятости в письме от 20.06.2013 г. № Д4-01-3626/0/6-13 напомнил относительно компенсации за создание новых мест.

Так, согласно Законам «Об общеобязательном государственном социальном страховании на случай безработицы» и «О занятости населения» физлицо-предприниматель имеет право получать за счет средств Фонда общеобязательного государственного социального страхования Украины на случай безработицы:

- как работодатель - информационно-консультационные и другие услуги, предусмотренные законодательством;

- как застрахованное лицо - материальное обеспечение на случай безработицы и социальные услуги.

Законом «О занятости населения», который вступил в силу с 1 января 2013 г., предусмотрено стимулирование работодателей к созданию новых рабочих мест и трудоустройству на них граждан, имеющих дополнительные гарантии в содействии трудоустройству, в частности, молодежи, которой предоставляется первое рабочее место, одиноких родителей, инвалидов, лиц, которым до наступления пенсионного возраста осталось 10 и менее лет и прочих.

Механизм компенсации работодателю выплат в размере единого взноса на общеобязательное госсоцстрахование определен постановлением КМУ от 15.04.2013 г. № 347 «Некоторые вопросы реализации статьи 26 и части второй статьи 27 Закона Украины «О занятости населения», которое вступило в силу 30 мая 2013 г. Компенсация работодателю выплачивается ежемесячно на протяжении одного года со дня трудоустройства лица при условии сохранения его занятости в течение 2 лет.

Нововведением является также стимулирование субъектов малого предпринимательства к созданию новых рабочих мест в приоритетных отраслях экономики. Так, субъект малого предпринимательства, создающий новые рабочие места и трудоустраивающий на них безработных на 2 года, в течение года может получать ежемесячную компенсацию в размере единого взноса. При этом работники, принятые на работу с выплатой компенсации, не могут быть уволены по инициативе работодателя и по согласию сторон.

 

Частные предприниматели не считаются должностными лицами

Пенсионный фонд пришел к выводу, что штатное расписание предусмотрено лишь у субъектов предпринимательской деятельности – юридических лиц и что физические лица, зарегистрированные как предприниматели без создания юридического лица, не занимают определенной должности.

Из этого следует вывод, что ответственность в виде наложения штрафа на должностных лиц, предусмотренная ст. ст. 165¹ и 188²³ КоАП (за нарушение законодательства о сборе и учете ЕСВ и за препятствование уполномоченным лицам Пенсионного фонда Украины, центрального органа исполнительной власти, реализующего государственную политику в сфере занятости населения и трудовой миграции, фондов общеобязательного государственного социального страхования в проведении проверок), к физическим лицам – предпринимателям не применяется.

Подробнее – письмо ПФУ от 25.06.2013 г. № 16243/09-10.

Торгові патенти

Підприємство здійснює продаж шкільного приладдя і має торговий патент на магазин. Якщо підприємство буде брати участь у «шкільному базарі» чи необхідно придбавати окремий торговий патент?

Так, придбавати торговий патент для здійснення торгівлі на «шкільному базарі» необхідно, оскільки це буде інший пункт продажу товарів. Для ярмарок, виставок-продаж та інших короткотермінових заходів, пов’язаних із демонстрацією та продажем товарів суб’єкт господарювання придбаває короткотерміновий торговий патент.

 Оплатити його необхідно не пізніше як за один календарний день до початку такої діяльності. Термін дії короткотермінового патенту від одного до п’ятнадцяти календарних днів.

 

Якщо суб’єкт  господарювання здійснює торгівлю на території міста з автомагазину де необхідно придбавати торговий патент?

Згідно з порядком придбання торгового патенту для провадження видів діяльності, що підлягають патентуванню, суб’єкт господарювання подає до органу державної податкової служби відповідну заявку на придбання торгового патенту.

У разі здійснення торговельної діяльності через пересувну торговельну мережу  торговий патент придбавається за місцем реєстрації таких суб’єктів господарювання.

Отже суб’єкт господарювання, що здійснює торгівлю на території міста з автомагазину з метою придбання торгового патенту подає реєстрації заяву до органу державної податкової служби за місцем реєстрації.

 

Скільки необхідно придбати торгових патентів, якщо в одному пункті продажу здійснюється  роздрібна та оптова торгівля за готівку?

Відповідно до норм Податкового Кодексу України торговельна діяльність - це  роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Податковим кодексом встановлено різні ставки збору за провадження торговельної діяльності нафтопродуктами, скрапленим та стиснутим газом на автозаправних станціях, заправних пунктах та за провадження іншої торговельної діяльності.

Отже, у разі здійснення в одному пункті продажу роздрібної та оптової торгівлі, діяльності у торговельно-виробничій сфері, (крім торгівлі нафтопродуктами), придбавається один торговий патент.

 

Чи необхідно придбавати торговий патент якщо торгівля здійснюється у безготівковій формі через установу банку?

Як визначено Податковим кодексом України торговий патент придбавають  суб’єкти господарювання: юридичні особи їх відокремлені підрозділи та фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність у пунктах продажу товарів.

Торговельна діяльність - це роздрібна та оптова торгівля, діяльність у торговельно-виробничій  сфері за готівку, інші готівкові платіжні засоби та з використанням платіжних карток.

Отже, при здійсненні торгівельної діяльності у разі проведення розрахунків тільки у безготівковій формі через установу банку суб’єкти господарювання торгові патенти не придбавають.

 

Приватний підприємець на загальній системі оподаткування надає побутові послуги, що підлягають патентуванню виключно у безготівковій формі. Чи необхідно придбавати торговий патент у такому випадку?

Згідно Податкового кодексу України торговий патент повинні придбавати суб’єкти господарювання які провадять, зокрема, діяльність з надання платних побутових послуг, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Платні послуги – це діяльність, пов’язана з наданням побутових послуг для задоволення особистих потреб замовника за готівку, а також з використанням інших форм розрахунків, включаючи платіжні картки.

Отже, незалежно від того яким чином ведуться розрахунки за надані побутові платні послуги, що визначені Кабінетом Міністрів України як патентовані, в безготівковій чи готівковій формі, необхідно придбавати торговий патент.

 

Скільки необхідно придбавати торгових патентів уразі, якщо суб’єкт  господарювання в одному приміщенні здійснює  торгівлю за готівку і надає побутові послуги? 

Відповідно до  Податкового кодексу України платниками збору є юридичні особи їх відокремлені підрозділи та фізичні особи – підприємці, які отримують в установленому порядку торгові патенти та провадять торговельну діяльність у пунктах продажу товарів та діяльність з надання платних побутових послуг, за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України.

Отже, у разі здійснення діяльності в одному окремому приміщенні, будівлі або в їх частинах двох чи більше видів діяльності, що підлягають патентуванню, зокрема, роздрібної торгівлі і одного виду побутових послуг, необхідно придбати два торгових патенти – на торгівельну діяльність і на діяльність з надання побутових послуг.

У разі якщо суб’єкт господарювання в одному приміщенні здійснює декілька видів побутових послуг ним придбавається один торговий патент.

Наше підприємство з початку року здійснювало роздрібний продаж продуктів харчування. З 3 кварталу 2013р ми плануємо змінити вид діяльності на діяльність яка не передбачає отримання торгового патенту. Який порядок відмови від торгового патенту  і чи повернуть нам вже сплачену суму збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності?

Відповідно до пп.267.7.5. п.267.7 ст.267 ПКУ суб'єкт господарювання, що припинив діяльність, яка відповідно до цього Кодексу підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про це відповідному органу державної податкової служби. При цьому торговий патент підлягає поверненню органу державної податкової служби, який його видав, а суб'єкту господарювання повертається надмірно сплачена сума збору.

Приватний підприємець на загальній системі планує займатися торгівлею тютюнових виробів. Який порядок  придбання торгового патенту?

Нормою п.267.4 ст.267 ПКУ передбачено порядок придбання торгового патенту, а саме:

 Для отримання торгового патенту суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби за місцем сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності  заявку на придбання торгового патенту, яка повинна містити такі відомості:

а) найменування суб'єкта господарювання, код за ЄДРПОУ (для юридичної особи) та прізвище, ім'я, по батькові суб'єкта господарювання, реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичної особи);

б) юридична адреса (місцезнаходження) суб'єкта господарювання, а у разі якщо патент придбається для відокремленого підрозділу, - місцезнаходження такого відокремленого підрозділу згідно з документом, що засвідчує право власності (оренди);

в) вид підприємницької діяльності, для провадження якої придбається торговий патент;

г) вид торгового патенту;

ґ) найменування документа про повну або часткову сплату збору;

д) назва та фактична адреса (місцезнаходження) пункту продажу товарів, пункту з надання платних послуг, пункту обміну іноземної валюти, грального місця, позначення "виїзна торгівля";

е) назва, дата, номер документа, що засвідчує право власності (оренди);

є) період, на який придбається торговий патент.

Підставою для придбання торгового патенту є заявка, оформлена відповідно до цієї статті. Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.

Відомості, наведені в поданій суб'єктом господарювання заявці, звіряються з оригіналами або нотаріально посвідченими копіями документів, на підставі яких заповнена така заявка.

Звірка відомостей, наведених в поданій суб'єктом господарювання заявці, здійснюється в момент подання такої заявки. Оригінали або нотаріально посвідчені копії документів, пред'явлені суб'єктом господарювання на звірку, в органі державної податкової служби не залишаються.

У разі невідповідності відомостей, наведених у поданій суб'єктом господарювання заявці, документам, на підставі яких заповнена така заявка, або невнесення до заявки усіх необхідних відомостей, орган державної податкової служби має право відмовити у видачі торгового патенту суб'єкту господарювання.

Торговий патент видається особисто фізичній особі - підприємцю або особі, уповноваженій юридичною особою, під підпис у триденний термін з дня подання заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

 

При провадженні яких видів діяльності  суб’єкт господарювання може придбати пільговий торговий патент?

Нормою п.267.2 ст.267 ПКУ визначені виключно всі види діяльності, які провадяться з придбанням пільгового торгового патенту. А саме:

З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів (незалежно від країни їх походження):

а) товари повсякденного вжитку, продукти харчування, вироби медичного призначення для індивідуального користування, технічні та інші засоби реабілітації через торговельні установи, утворені з цією метою громадськими організаціями інвалідів;

б) товарів військової атрибутики та повсякденного вжитку для військовослужбовців на території військових частин і військових навчальних закладів;

в) насіння та посадкового матеріалу овочевих, баштанних, кормових та квіткових культур, кормових коренеплодів та картоплі;

г) сірників;

ґ) термометрів та індивідуальних діагностичних приладів.

З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням таких товарів вітчизняного виробництва:

а) поштові марки, листівки, вітальні листівки і конверти непогашені, ящики, коробки, мішки, сумки та інша тара, виготовлена з дерева, паперу та картону, яка використовується для поштових відправлень підприємствами, що належать до сфери управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері надання послуг поштового зв'язку, і фурнітура до них;

б) товари народних промислів, крім антикварних та тих, що становлять культурну цінність згідно з переліком, затвердженим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері культури;

в) готові лікарські засоби (лікарські препарати, ліки, медикаменти, предмети догляду, перев'язувальні матеріали та інше медичне приладдя), вітаміни для населення, тампони, інші види санітарно-гігієнічних виробів із целюлози або її замінників, ветеринарні препарати, вироби медичного призначення для індивідуального користування інвалідами, технічні та інші засоби реабілітації інвалідів;

г) зубні паста та порошки, косметичні серветки, дитячі пелюшки, папір туалетний, мило господарське;

ґ) вугілля, вугільні брикети, паливо пічне побутове, гас освітлювальний, торф паливний кусковий, торф'яні брикети і дрова для продажу населенню, газ скраплений у балонах, що реалізується населенню за місцем проживання для використання у житлових та/або нежитлових приміщеннях;

д) проїзні квитки;

е) зошити.

З придбанням пільгового торгового патенту провадиться торговельна діяльність виключно з використанням періодичних видань друкованих засобів масової інформації вітчизняного виробництва, що мають реєстраційні свідоцтва, видані в установленому порядку, а також книг, брошур, альбомів, нотних видань, буклетів, плакатів, картографічної продукції, що видаються юридичними особами - резидентами України.

При здійсненні продажу товарів, зазначених у абзаці першому цього підпункту, платники збору можуть одночасно здійснювати продаж супутньої продукції (незалежно від країни їх походження): ручки, олівці, інструменти для креслення, пензлі, мастихіни, мольберти, фарби, лаки, розчинники та закріплювачі для малювання та живопису, полотна, багети, рамки та підрамники для картин, швидкозшивачі, інші канцелярські прилади та конторське приладдя, крім виготовлених з дорогоцінних і напівдорогоцінних металів.

Згідно п.п.267.3.7. п.267.3 ст.267 ПКУ ставка збору за провадження торговельної діяльності із придбанням пільгового торгового патенту встановлюється в розмірі 0,05 розміру мінімальної заробітної плати щорічно.

 

Податок на прибуток підприємств

Підприємство-платник ФСП виплатило дивіденди засновнику-нерезиденду, який є юридичною особою. Чи необхідно сплачувати податок на доходи нерезидента?

Відповідно до пункту 160.2 статті 160 Податкового кодексу України (далі – ПКУ), резидент або постійне представництво нерезидента, що здійснюють на користь нерезидента або уповноваженої ним особи (крім постійного представництва нерезидента на території України) будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України, отриманого таким нерезидентом від провадження господарської діяльності (у тому числі на рахунки нерезидента, що ведуться в національній валюті), крім доходів, зазначених у п. 160.3 - 160.7 статті 160 ПКУ, зобов’язані утримувати податок з таких доходів, зазначених у п.160.1 статті 160 ПКУ, за ставкою в розмірі 15% їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати,  що набрали чинності

       Отже, резиденти – платники фіксованого сільськогосподарського податку, які здійснюють на користь нерезидента будь-яку виплату з доходу з джерелом його походження з України (в тому числі дивіденди)  зобов’язані утримувати податок з таких доходів, за ставкою 15% їх суми та за їх рахунок, який сплачується до бюджету під час такої виплати, якщо інше не передбачено положеннями міжнародних договорів України з країнами резиденції осіб, на користь яких здійснюються виплати.

Комунальне підприємство у зв’язку з скрутним фінансовим станом звернулося до міської ради з метою отримання пільги з податку на прибуток Чи мають право міські ради встановлювати такі додаткові пільги ?

Відповідно до підпункту 9.1.1 статті 9 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) податок на прибуток підприємств належить до загальнодержавних податків.

Сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів (пункт 12.3 статті 12 ПКУ).

Згідно з пунктом 12.4 статті 12 ПКУ до повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать:

-встановлення ставок єдиного податку в межах ставок, визначених законодавчими актами;

- визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 ПКУ;

- до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об’єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов’язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду.

Таким чином, встановлення пільг щодо податку на прибуток підприємств не належить до повноважень  міських рад.

 

Підприємство уклало зовнішньоекономічний контракт згідно якого  здійснюється повна оплата вартості основного засобу до його отримання. Яким чином визначити первісну вартість такого основного засобу?

Як визначено пунктом 153.1.2 статті 153 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) з метою визначення витрат у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг), здійснених в іноземній валюті необхідно враховувати чи здійснювало підприємство перерахування коштів до їх придбання.

Так, у разі придбання у нерезидента товару (основного засобу) на умовах повної передоплати сума витрат (балансова вартість основного засобу) визначається за офіційним курсом НБУ на дату перерахування авансу (авансів), незалежно від факту подальшого ввезення імпортного товару (основних засобів) та його введення в експлуатацію.

Отже здійснивши повну передоплату вартості імпортного основного засобу, підприємство визначає первісну вартість такого об’єкта виходячи з  офіційного курсу НБУ на дату перерахування грошових коштів. Факт подальшого ввезення осиного фонду на визначення первісної вартості не впливає.

 

Чи необхідно розраховувати курсові різниці, якщо підприємство повністю перерахувало нерезиденту вартість імпортованого основного засобу до його фактичного отримання і оприбуткування?

Відповідно до підпункту 153.1.3 статті 153 Податкового кодексу України (далі - ПКУ), визначення курсових різниць від перерахунку операцій, виражених в іноземній валюті, заборгованості та іноземної валюти здійснюється відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку.

Згідно пункту 6  П(С)БУ 21 "Вплив змін валютних курсів" затвердженого наказом МФУ від 10.08.2000 № 193 (зі змінами та доповненнями), у разі здійснення авансових платежів в іноземній валюті постачальникові частинами та одержання частинами від постачальника немонетарних активів (робіт, послуг) вартість одержаних активів (робіт, послуг) визнається за сумою авансових платежів із застосуванням валютних курсів, виходячи з послідовності здійснення авансових платежів.

Як визначено пунктами  7 та 8 П(С) БО  21, курсові різниці визначають лише за монетарними статтями балансу в інвалюті. Відповідно, немонетарні статті не перераховують, тобто за ними курсові різниці не виникають

 Отже, якщо підприємство здійснює авансові платежі в рахунок поставки імпортованого основного засобу, то заборгованість, що утворилась визначається як немонетарна стаття балансу, що не передбачає визначення курсових різниць ні на дату балансу, ні на дату здійснення господарської операції.

Підприємство внесло до статутного фонду іншого товариства товари. Чи можливо включити  вартість такої інвестиції до складу витрат?

Відповідно до підпункту 14.1.81 статті 14 Податкового кодексу України  (далі – ПКУ) прямі інвестиції – це господарські операції, що передбачають внесення коштів або майна в обмін на корпоративні права, емітовані юридичною особою при їх розміщенні такою особою.

Витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг (пункт 138.4 статті 138 ПКУ).

Згідно з підпунктом 14.1.36  статті 14 ПКУ господарська діяльність – це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та  агентськими договорами.

Отже, товарно-матеріальні цінності, внесені платником податку до статутного фонду іншого підприємства, вважаються такими, що використані ним не в господарській діяльності, тобто вартість таких товарно-матеріальних цінностей не враховується як у складі доходу, так і у складі витрат.

Яким чином оподатковується податком на прибуток діяльність туристичного оператора?

Відповідно до статті 5 Закону України «Про туризм» від 15.09.1995 № 324/95-ВР (зі змінами та доповненнями) туристичні агенти – це юридичні особи, створені згідно із законодавством України, а також фізичні особи - суб’єкти підприємницької діяльності, які здійснюють посередницьку діяльність з реалізації туристичного продукту туроператорів та туристичних послуг інших суб’єктів туристичної діяльності, а також посередницьку діяльність  щодо реалізації характерних та супутніх послуг.

Згідно зі статтею 297 Господарського кодексу України за агентським договором одна сторона (комерційний агент) зобов’язується надати послуги другій стороні (суб’єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб’єкта і за його рахунок.

Відповідно до агентського договору комерційний агент одержує агентську винагороду за посередницькі операції, здійснені ним в інтересах суб’єкта, якого він представляє, у розмірі,  передбаченому договором (стаття 301 ГКУ).

Як визначено підпунктами 153.4.1 та 153.4.2 статті 153 Податкового кодексу України (далі-ПКУ): - не включаються в дохід і не підлягають оподаткуванню залучені платником податку кошти або майно на підставі договору концесії, комісії, доручення, а також згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачу права власності на такі кошти або майно;  - не включаються до витрат кошти або майно, надані платником податку у зв’язку з: наданням платником податку майна на підставі договорів концесії, комісії, консигнації, довірчого управління, схову (відповідального зберігання) або згідно з іншими цивільно-правовими договорами, що не передбачають передачі права власності на таке майно іншій особі.

Тобто, якщо підприємство виступає як турагент (посередник) і вчиняє дії за рахунок і в інтересах замовника, то кошти, що надійшли від продажу туристичного продукту, не є власністю такого платника і не включаються до складу доходів. Аналогічно не включаються до складу витрат турагента суми, сплачені (нараховані)на користь туроператора.

Підпунктом 135.4.1 статті 135 ПКУ передбачено, що винагороди комісіонера (повіреного, агента тощо) включаються в дохід від операційної діяльності.

Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг (пункт 137.1 статті 137 ПКУ).

Отже, сума агентської винагороди враховується у складі доходу турагента за датою фактичного надання посередницької послуги.

 Підприємство у поточному році створило відокремлений підрозділ. Як сплачувати податок на прибуток такому підрозділу?

Відповідно до пункту 152.4 статті 152 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) платник податку, який має у своєму складі відокремлені підрозділи, розташовані на території іншої, ніж такий платник податку, територіальної громади може прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку та сплачувати податок за місцезнаходженням таких відокремлених підрозділів, а також за своїм місцезнаходженням, визначений згідно з нормами цього розділу та зменшений на суму податку, сплаченого за місцезнаходженням відокремлених підрозділів.

Вибір порядку сплати податку на прибуток, визначеного цим підпунктом, здійснюється платником податку самостійно до 1 липня року, що передує звітному, про що повідомляються податкові органи за місцезнаходженням такого платника податку та його  філій (відокремлених підрозділів).

Зміна порядку сплати податку протягом звітного року не дозволяється. При цьому відокремлені підрозділи подають податковому органу за своїм місцезнаходженням розрахунок податкових зобов’язань щодо сплати консолідованого податку, форма якого встановлюється центральним органом державної податкової служби України, виходячи з положень цього пункту. Рішення про сплату консолідованого податку поширюється також на відокремлені підрозділи, створені таким платником податку протягом будь-якого часу після  такого повідомлення.

У разі якщо станом на 1 січня звітного року платник податку не мав відокремлених підрозділів, але створив відокремлений підрозділ (підрозділи) в будь-який час протягом такого звітного року, такий платник податку має право прийняти рішення щодо сплати консолідованого податку в такому звітному році. Платник податку повідомляє податкові органи про прийняття такого рішення протягом 20 днів з моменту його прийняття. У разі прийняття платником податку такого рішення обраний ним порядок сплати податку застосовується до зміни платником податку такого рішення та не потребує щорічного підтвердження.

 

Підприємство згідно положень договору отримала від покупця суму неустойки. Коли необхідно визначати дохід за отриманими коштами?

Як визначено підпунктом 135.5.3  статті 135 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) інші доходи включають, зокрема, суми штрафів та/або неустойки чи пені, фактично отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду.

Пунктом 137.13 ст.137 ПКУ визначено, що суми штрафів та/або неустойки чи пені, отримані за рішенням сторін договору або відповідних державних органів, суду, включаються до складу доходів платника податку за датою їх фактичного надходження.

Таким чином,суми неустойки, отримані за рішенням сторін договору враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування у складі інших доходів за датою їх фактичного надходження.

Фізичним особам-приватним підприємцям

Приватний підприємець повернув партію пива постачальнику в іншому кварталі. Чи включаються до об’єкта оподаткування збором на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства обсяги товару, які повернені постачальнику?

Пунктом 16 розділу ХХ «Перехідні положення» Податкового кодексу України  платниками збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольні  напої та пиво.

Об’єктом оподаткування збором є виручка - товарооборот, одержаний на всіх етапах реалізації в оптово-роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива, у тому числі за операціями, що не передбачають оплати у грошовій  формі.

Таким чином, обсяги товару, які не були реалізовані в торговельній мережі та мережі громадського харчування і були повернуті постачальнику, не включаються до об’єкта оподаткування збором на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства.

За якою датою мають визначатися податкові зобов’язання по збору на розвиток виноградарства, садівництва та хмелярства: на момент відвантаження товару чи отримання коштів?

Відповідно до підпункту 1.1 пункту 16 підр. 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України (далі - ПКУ) платниками збору є суб’єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності та підпорядкування, які реалізують в оптово - роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольні напої та пиво.

Підпунктом 1.3 пункту 16 підр. 10 розділу XX ПКУ визначено, що об’єктом оподаткування збором на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства є виручка - товарооборот, одержаний на всіх етапах реалізації в оптово - роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива, у тому числі за операціями,  що не передбачають оплати у грошовій формі.

Отже, у суб’єкта господарювання, що реалізує алкогольні напої та пиво в оптово - роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування, виникає податкове зобов’язання зі сплати збору при реалізації в оптово - роздрібній торговельній мережі та мережі громадського харчування алкогольних напоїв та пива, при здійсненні ним торговельного обороту та отриманні виручки або інших видів компенсації за продаж алкогольних напоїв та пива на всіх етапах реалізації.

Приватний підприємець здійснює діяльність у сфері сільськогосподарського виробництва. Чи може він перейти на сплату фіксованого сільськогосподарського податку?

Відповідно до пункту 301.1 статті 301  Податкового кодексу України (далі – ПКУ) платниками фіксованого сільськогосподарського податку з урахуванням обмежень, встановлених пунктом 301.6 цієї статті, можуть бути сільськогосподарські товаровиробники, у яких частка сільськогосподарського товаровиробництва за попередній податковий  (звітний) рік дорівнює або перевищує 75 відсотків.

Згідно з підпунктом 14.1.235 статті 14 ПКУ сільськогосподарський товаровиробник це - юридична особа незалежно від організаційно-правової форми, яка займається виробництвом сільськогосподарської продукції та/або розведенням, вирощуванням та виловом риби у внутрішніх водоймах (озерах, ставках та водосховищах) та її переробкою на власних чи орендованих потужностях, у тому числі власновиробленої сировини на давальницьких умовах, та здійснює операції з її постачання.

Отже, платниками фіксованого сільськогосподарського податку можуть бути лише юридичні особи.

Приватний підприємець здійснює діяльність з ведення бухгалтерського обліку суб’єктів господарювання. Чи може він перейти на спрощену систему оподаткування?

Як визначено підпунктом 291.5.2  статті 291 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) не можуть бути платникам єдиного податку фізичні особи – підприємці, які здійснюють діяльність у сфері аудиту.

Згідно із статтею 3 Закону України «Про аудиторську діяльність» від 22.04.1993 № 3125-XII (із змінами та доповненнями) аудит – це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб’єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб’єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-XIV і(з змінами та доповненнями) визначено, що бухгалтерський облік – це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Отже оскільки діяльність у сфері бухгалтерського обліку та діяльність у сфері аудиту за своєю є різними видами діяльності, то фізичні особи – підприємці, які надають виключно бухгалтерські послуги мають право перебувати на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

 

Приватний підприємець-платник єдиного податку отримує від банку проценти за розміщення коштів на поточному рахунку. Чи необхідно включати такі суми до складу доходу?

Відповідно до пп.1 пункту 292.1 статті 292 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) доходом фізичної особи – підприємця - платника єдиного податку є дохід, отриманий протягом податкового (звітного) періоду в грошовій формі (готівковій та/або безготівковій); матеріальній або нематеріальній формі, визначеній п.292.3 ст.292 ПКУ.    При цьому до доходу не включаються отримані такою фізичною особою пасивні доходи у вигляді процентів, дивідендів, роялті, страхові виплати і відшкодування, а також доходи, отримані від продажу рухомого та нерухомого майна, яке належить на праві власності фізичній особі та використовується в її господарській діяльності.

Пасивні доходи - доходи, отримані у вигляді процентів, дивідендів, страхових виплат і відшкодувань,  а також роялті (підпункт 14.1.268  статті 14 ПКУ).

Отже, проценти, отримані від банку за користування коштами на поточному рахунку   не включаються до доходу  підприємця - платника єдиного податку.

 

Чи мають право місцеві ради прийняти рішення щодо збільшення ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності в пунктах продажу товарів (надання послуг) розташованих в курортній місцевості?

Статтею 10 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) визначено, що до місцевих податків і зборів належить, зокрема, збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (далі - збір).

Місцеві ради встановлюють збір за провадження деяких видів підприємницької діяльності (пункт 10.3 статті 10 Кодексу), який є обов'язковим до сплати на території відповідних територіальних громад (пункт 8.3 статті 8 Кодексу).

 

Згідно із підпунктом 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Кодексу платниками збору є суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), їх відокремлені підрозділи, які отримують в установленому цією статтею порядку торгові патенти та провадять такі види підприємницької діяльності:

а) торговельна діяльність у пунктах продажу товарів;

б) діяльність з надання платних побутових послуг за переліком, визначеним Кабінетом Міністрів України;

в) торгівля валютними цінностями у пунктах обміну іноземної валюти;

г) діяльність у сфері розваг (крім проведення державних грошових лотерей).

Пунктом 267.3 статті 267 Кодексу встановлені ставки збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності.

 

При цьому ставка збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг встановлюється сільськими, селищними та міськими радами (органами місцевого самоврядування) з розрахунку на календарний місяць у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня календарного року, визначеному цим пунктом, з урахуванням місцезнаходження пункту продажу товарів та асортименту товарів, пункту з надання платних послуг та виду платних послуг (підпункт 267.3.1 пункту 267.3 статті 267).

Водночас у разі якщо пункти продажу товарів (надання послуг) розташовані в курортній місцевості або на території, прилеглій до митниці, інших пунктів переміщення через митний кордон, органи місцевого самоврядування, до бюджетів яких спрямовуються кошти від сплати збору, можуть прийняти рішення щодо збільшення ставки збору, встановленої в підпункті 267.3.2 пункту 267.3 статті 267, але не більш як 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Враховуючи викладене, органи місцевого самоврядування в курортній місцевості  можуть прийняти рішення щодо збільшення ставки збору, встановленої в підпункті 267.3.2 пункту 267.3 статті 267, але не більш як 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.

Які пільги щодо сплати збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності для суб’єктів господарювання передбачені Податковим Кодексом?

Відповідно до пп.267.1.2. п.267.1 ст.267 від сплати збору за провадження торговельної діяльності та діяльності з надання платних послуг звільняються такі суб'єкти господарювання:

а) аптеки, що перебувають у державній та комунальній власності;

б) розташовані у селах, селищах і містах районного значення підприємства та організації споживчої кооперації та торгово-виробничі державні підприємства робітничого постачання;

в) фізичні особи - підприємці, які провадять торговельну діяльність у межах ринків усіх форм власності;

г) фізичні особи - підприємці, які здійснюють продаж вирощених в особистому підсобному господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках продукції рослинництва і тваринництва, свійської худоби та птиці (як у живому вигляді, так і продукції забою в сирому вигляді та у вигляді первинної переробки), продукції власного бджільництва;

ґ) фізичні особи - підприємці, які сплачують державне мито за нотаріальне посвідчення договорів про відчуження власного майна, якщо товари кожної окремої категорії відчужуються не частіше одного разу на календарний рік;

д) суб'єкти господарювання, утворені громадськими організаціями інвалідів, які мають податкові пільги згідно із законодавством та здійснюють торгівлю виключно продовольчими товарами вітчизняного виробництва та продукцією, виготовленою на підприємствах "Українське товариство сліпих", "Українське товариство глухих", а також фізичними особами - інвалідами, зареєстрованими відповідно до закону як підприємці;

е) суб'єкти господарювання, які провадять торговельну діяльність виключно з використанням таких видів товарів вітчизняного виробництва: хліб і хлібобулочні вироби; борошно пшеничне та житнє; сіль, цукор, олія соняшникова і кукурудзяна; молоко і молочна продукція, крім молока і вершків згущених із домішками і без них; продукти дитячого харчування; безалкогольні напої; морозиво; яловичина та свинина; свійська птиця; яйця; риба; ягоди і фрукти; мед та інші продукти бджільництва, бджолоінвентар і засоби захисту бджіл; картопля і плодоовочева продукція; комбікорм для продажу населенню;

є) суб'єкти господарювання, що реалізують продукцію власного виробництва фізичним особам, які перебувають з ними у трудових відносинах, через пункти продажу товарів, вбудовані у виробничі або адміністративні приміщення, що належать такому суб'єкту;

ж) суб'єкти господарювання, які провадять діяльність із закупівлі у населення продукції (заготівельна діяльність), якщо подальша реалізація такої продукції відбувається за розрахунками у безготівковій формі (пункти приймання склотари, макулатури, відходів паперових, картонних і ганчіркових; заготівля сільськогосподарської продукції та продуктів її переробки);

з) підприємства, установи та організації, які провадять діяльність у торговельно-виробничій сфері (ресторанне господарство), у тому числі навчальних закладах, із обслуговування виключно працівників таких підприємств, установ та організацій, а також учнів і студентів у навчальних закладах;

и) фельдшерські, фельдшерсько-акушерські пункти, сільські дільничні лікарні, амбулаторії, амбулаторії загальної практики - сімейної медицини, що розташовані в сільській місцевості, за умови, що у сільській місцевості відсутні аптеки або структурні підрозділи аптек, роздрібна торгівля с здійснюється працівниками таких пунктів, лікарень, амбулаторій, які мають медичну освіту, та виключно за переліком, встановленим центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я, а також на підставі договорів, укладених із ліцензіатом, що має ліцензію на роздрібну торгівлю лікарськими засобами.

Не є платниками збору за провадження діяльності у сфері розваг суб'єкти господарювання, які провадять комп'ютерні та відеоігри.

Зовнішньоекономічна діяльність

Хто є суб’єктами ЗЕДі?

Відповідно до ст.3 Закону України від 16.04.91 №959-ХІІ „Про зовнішньоекономічну діяльність” із змінами та доповненнями суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності в Україні є:

- фізичні особи – громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об’єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об’єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб’єктів господарської діяльності;

- об’єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб’єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення тощо), але які мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участю суб’єктів господарської діяльності України та іноземних суб’єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб’єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Які терміни розрахунків за експортно-імпортними операціями у сфері ЗЕД?

Згідно зі ст. 1. Закону України від 23 вересня 1994 року № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» зі змінами та доповненнями (далі – Закон № 185) виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку (ст. 2 Закону № 185).

Разом з цим, відповідно до змін, внесених Законом України від 06 листопада 2012 року №5480-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розширення інструментів впливу на грошово-кредитний ринок» до Закону № 185, які набрали чинності з 17.11.2012, Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цих статей.

Зокрема, пунктом 1 постанови Правління Національного банку України від 14 травня 2013 року № 163 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов’язкового продажу надходжень в іноземній валюті», яка набрала чинності 20.05.2013, встановлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 Закону № 185, повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

З урахуванням викладеного, починаючи з 20.05.2013 на період до шести місяців розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів (робіт, послуг), передбачені в статтях 1 та 2 Закону № 185, повинні здійснюватися у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Яка відповідальність передбачена за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД?

Порядок розрахунків в іноземній валюті при здійсненні експортно-імпортних операцій та відповідальність за недотримання термінів розрахунків визначено Законом України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» (далі – Закон №185). Зокрема, згідно зі ст.4 Закону №185 порушення резидентами строків, передбачених ст.1 і 2 Закону №185 або встановлених Національним банком України відповідно до ст.1 і 2 Закону №185, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

У разі прийняття до розгляду судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом строків, передбачених експортно-імпортними контрактами, строки, передбачені ст.1 і 2 Закону №185 або встановлені Національним банком України відповідно до ст.1 і 2 Закону №185, зупиняються і пеня за їх порушення в цей період не сплачується.

У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду строки, передбачені ст. 1 і 2 Закону №185 або встановлені Національним банком України відповідно до ст.1 і 2 Закону №185, поновлюються і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці строки було зупинено.

У разі прийняття судом рішення про задоволення позову пеня за порушення строків, передбачених ст.1 і 2 Закону №185 або встановлених Національним банком України відповідно до ст.1 і 2 Закону №185, не сплачується з дати прийняття позову до розгляду судом.

Державні податкові інспекції вправі за наслідками документальних перевірок безпосередньо стягувати з резидентів пеню, передбачену цією статтею.

Який порядок нарахування органами державної податкової служби пені за порушення термінів розрахунків у сфері ЗЕД?

Відповідно до Закону України від 23 вересня 1994 року №185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» із змінами та доповненнями (далі – Закон №185) порушення резидентами термінів розрахунків в іноземній валюті при здійсненні експортно-імпортних операцій строків тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення виручки (вартості недопоставленого товару).

Підпунктом 54.3.3 п.54.3 ст.54 Податкового кодексу України від 02 грудня 2010 року №2755-VІ зі змінами та доповненнями (далі – ПКУ) встановлено, що згідно з податковим та іншим законодавством особою, відповідальною за нарахування сум податкових зобов’язань з окремого податку або збору, застосування штрафних (фінансових) санкцій та пені, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, є контролюючий орган.

У разі коли сума грошового зобов’язання платника податків, передбаченого податковим або іншим законодавством, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, розраховується контролюючим органом відповідно до ст.54 ПКУ, такий контролюючий орган надсилає (вручає) платнику податків податкове повідомлення-рішення. До податкового повідомлення-рішення додається розрахунок податкового зобов’язання та штрафних (фінансових) санкцій (п.58.1 ст.58 ПКУ).

Форма та порядок надіслання податкового повідомлення-рішення і розрахунку грошового зобов’язання визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики (абз. п’ятий п.58.1 ст.58 ПКУ).

Порядок направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків затверджено наказом Міністерства фінансів України від 28.11.2012 № 1236.

У разі визначення грошового зобов’язання контролюючим органом за підставами, зазначеними у пп.54.3.1 - 54.3.6 п.54.3 ст.54 ПКУ, платник податків зобов’язаний сплатити нараховану суму грошового зобов’язання протягом 10 календарних днів, що настають за днем отримання податкового повідомлення-рішення, крім випадків, коли протягом такого строку такий платник податків розпочинає процедуру оскарження рішення контролюючого органу (п.57.3 ст.57 ПКУ).

 

Який термін дії довідки про відсутність валютних цінностей за кордоном та довідки про декларування валютних цінностей?

Відповідно до ст. 1 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами» від 18.06.94 №319/94 зі змінами та доповненнями, встановлено обов’язковість щоквартального декларування суб’єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України.

На підставі п. 3. наказу Міністерства фінансів України від 25.12.95 N 207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» обов’язкове декларування валютних цінностей, доходів та майна здійснюється суб’єктами підприємницької діяльності за наведеною формою щоквартально в терміни, встановлені для подання квартальної та річної бухгалтерської звітності.

Водночас незалежно від термінів подання бухгалтерської звітності на вимогу суб’єктів підприємницької діяльності, які планують здійснення зовнішньоекономічної діяльності та не мають валютних цінностей i майна за межами України, державні податкові інспекції реєструють видані такими суб’єктами довідки про відсутність у них валютних цінностей та майна за межами України.

Форму довідки про відсутність за межами України валютних цінностей та майна затверджено спільним листом НБУ, ДПА України, Держмитслужби України «Щодо подання Декларації про валютні цінності та майно» від 09.01.98 №13-226/53-188, №206/10/22-0117, №11/3-247.

Довідка заповнюється в двох примірниках, при цьому другий примірник залишається в державній податковій інспекції для обліку та контролю.

Оскільки декларування суб’єктами підприємницької діяльності валютних цінностей, доходів та майна, які знаходяться за межами України передбачено щоквартально, термін дії довідки про відсутність у підприємства валютних цінностей та довідки про декларування валютних цінностей становить І квартал.

 

В які терміни уповноважені банки повідомляють органи ДПС про факти ненадходження в законодавчо встановлені строки валютної виручки чи товарів по імпорту?

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 12 грудня 1998 року №1968 ”Про посилення контролю за проведенням розрахунків резидентів і нерезидентів за зовнішньоекономічними операціями” у разі ненадходження резидентам валютних цінностей в установлені Законом України ”Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті” терміни уповноважені банки інформують про це Національний банк та органи державної податкової служби. Порядок інформування встановлюється Національним банком разом з Державною податковою адміністрацією.

Пунктом 5.1 Інструкції про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року №136 (із змінами, внесеними згідно з постановою Правління Національного банку України від 22.08.2008 р. №255, далі – Інструкція №136) визначено, що банки надсилають усі передбачені цим розділом повідомлення до десятого числа місяця, наступного за звітним, податковим органам за місцем реєстрації резидентів поштою з отриманням поштового підтвердження про їх вручення адресату або кур’єром банку з обов’язковою відміткою податкових органів про отримання. Зазначені повідомлення мають також надаватися на магнітних носіях або засобами електронного зв’язку з дотриманням установлених цим пунктом строків за письмовою вимогою податкового органу, яка підписана його керівником (заступником керівника) та засвідчена відбитком печатки. У повідомленнях обов’язково зазначаються такі реквізити резидентів: повне найменування, ідентифікаційний код за ЄДРПОУ та місцезнаходження - для юридичних осіб; прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання та ідентифікаційний номер за ДРФО (за наявності) - для фізичних осіб - суб’єктів підприємницької діяльності.

Відповідно до п. 5.9 Інструкції №136 банк надає податковим органам інформацію про виявлені у звітному місяці факти порушень згідно з додатком 2 в разі ненадходження в законодавчо встановлені строки (або строки, визначені в висновках) виручки, товарів. У наступному звітному місяці інформація про ці порушення вже не надається.

Управлінню за місцем реєстрації банку інформацію про виявлені факти порушень банк надає за встановленими Національним банком України строками, порядком і формою.

Банк не надає податковому органу інформацію, передбачену пунктом 5.9 цього розділу, якщо резидент подав банку документ, який засвідчує прийняття судом рішення про задоволення позову резидента щодо стягнення з нерезидента заборгованості, що виникла внаслідок недотримання останнім строків, установлених договором (Інструкція №136).

Чи може СГ до закінчення термінів подання Деклараціі про валютні цінності надати нову з уточненими даними? Якщо виправити помилку не можливо, які штрафні санкції будуть застосовані до СГ?

Наказом Міністерства фінансів України від 25.12.95 № 207 «Про затвердження форми Декларації про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами» затверджено форму Декларації про валютні цінності, а також терміни її подання.

Зазначений наказ не передбачає механізм подання нової Декларації про валютні цінності з виправленими даними.

Відповідно до роз’яснень, які надано листом Національного банку України від 28.07.05 № 13-122/3484, у випадку, коли резидент самостійно виявив помилку у Декларації про валютні цінності, але така Декларація вже ним була подана, має місце порушення порядку декларування валютних цінностей, що тягне за собою накладення на резидента штрафних санкцій, передбачених пунктом 2.7 Положення про валютний контроль.

Зокрема, п. 2.7 Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000 №49 зі змінами, встановлено, що невиконання резидентами вимог щодо порядку та строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою таку відповідальність - порушення порядку декларування - накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Порушенням порядку декларування є подання недостовірної інформації або перекручення даних, що відображаються у відповідній декларації, якщо такі дії свідчать про приховування резидентами валютних цінностей та майна, що знаходяться за межами.

Як закриваються розрахунки між резидентом та нерезидентом, якщо валюта авансового платежу відрізняється від валюти ціни отриманого товару?

Пунктом 1.4 Інструкції про порядок контролю за експортними, імпортними операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24 березня 1999 року 136 та зареєстрованої в Міністерстві Юстиції України 28 травня 1999р. за №338/3631 із змінами та доповненнями визначено:

- якщо згідно з умовами договору валюта платежу відрізняється від валюти ціни, то банк з метою контролю за повнотою розрахунків за цією операцією використовує передбачені у договорі умови перерахування валюти ціни у валюту платежу.

За відсутності у договорі умов, які дають змогу однозначно визначити курс (крос-курс), за яким здійснюється перерахування, банк з метою контролю використовує:

а) офіційний курс гривні до іноземних валют, установлений Національним банком України на дату платежу, якщо однією з валют є гривня;

б) курс, що склався на Московській міжбанківській валютній біржі або встановлений центральним банком країни СНД чи Балтії на дату платежу, якщо одна з валют є валютою країни СНД чи Балтії, а інша - не є гривнею;

в) курс на останню дату публікації у ”FINANCIAL TIMES”, яка передує даті платежу,  - у всіх інших випадках.

 

Чи може СГ подати до органу ДПС в електронному вигляді Декларацію про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, довідку про декларування валютних цінностей та довідку про відсутність валютних цінностей та майна за межами України за кордоном?

Загальні принципи організації інформаційного обміну під час подання платниками податків податкової звітності до органів державної податкової служби України в електронній формі із використанням електронного цифрового підпису визначені Інструкцією з підготовки і подання податкових документів в електронному вигляді засобами телекомунікаційного зв’язку, затвердженою наказом ДПА України від 10.04.2008 №233.

Реєстр форм звітних документів платників податків юридичних та фізичних осіб для занесення до електронної бази звітних документів та оновлені версії форм податкової звітності можна знайти на офіційному веб-сайті Міндоходів (www.minrd.gov.ua) в рубриці Головна/Eлектронна звітність/Платникам податків про електронну звітність/Інформаційно-аналітичне забезпечення/Реєстр електронних форм податкових документів. У зазначений реєстр зокрема включені Декларація про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту і знаходяться за її межами (далі - Декларація), Довідка про проведення декларування валютних цінностей, доходів та майна, що належать резиденту України і знаходяться за її межами, Довідка про відсутність за межами України валютних та майна. Тобто суб’єкт господарювання має можливість подати до органу ДПС зазначені вище документи в електронному вигляді.

Разом з тим, відповідно до порядку подання суб’єктами підприємницької діяльності Декларації та отримання ними довідки про проведення декларування, передбаченого спільним листом Національного банку України та ДПА України від 17.04.2003 №28-311/1929-2823, №3368/5/23-5316, суб’єкт підприємницької діяльності подає до податкового органу за своїм місцезнаходженням Декларацію у двох примірниках, один із яких залишається у податковому органі, а другий - зі штампом податкової інспекції та підписом відповідальної особи подається до територіального управління Національного банку України (далі - НБУ) за своїм місцезнаходженням. Лише після отримання Декларації територіальне управління НБУ видає довідку про проведення декларування, яка засвідчується підписом начальника (заступника начальника) територіального управління Національного банку України та відбитком печатки відповідного територіального управління.

Зазначену довідку суб’єкт підприємницької діяльності подає до органу податкової служби, до якого попередньо була подана Декларація, для засвідчення підписом начальника відповідної податкової інспекції або його заступника та відбитком печатки.

Засвідчена та скріплена печатками територіального управління НБУ і державної податкової інспекції довідка є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення суб’єктами підприємницької діяльності розрахунків за зовнішньоекономічними договорами через уповноважені банки України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності.

Процедура реєстрації в органах державної податкової служби довідок про відсутність у них валютних цінностей та майна за межами України врегульована спільним листом НБУ, ДПА України, Держмитслужби України «Щодо подання Декларації про валютні цінності та майно» від 09.01.1998 №13-226/53-188, №206/10/22-0117, №11/3-247. Зазначена довідка є підставою для прийняття до митного оформлення експортно-імпортних вантажів, проведення банківських операцій з валютними цінностями уповноваженими банками України, а також здійснення інших видів зовнішньоекономічної діяльності та має бути засвідчена підписом начальника відповідної податкової інспекції або його заступника та відбитком печатки.

30 серпня - останній день сплати акцизного податку за липень 2013 року

Виробники підакцизних товарів (продукції) перераховують суми акцизного податку до бюджету протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем граничного строку, передбаченого для подання податкової декларації за місячний податковий період.

Нагадаємо, що платник податку з підакцизних товарів (продукції), вироблених на митній території України, та імпортер алкогольних напоїв та тютюнових виробів декларацію акцизного податку подає щомісяця не пізніше 20 числа наступного періоду до органу Міністерства доходів і зборів України за місцем реєстрації.

Таким чином, останнім днем сплати акцизного податку за липень 2013 року є 30 серпня поточного року.

Порядок сплати податкового зобов’язання з акцизного податку визначено статтями 57 та 222 Податкового кодексу України (із змінами і доповненнями).

Порядок подання податкового розрахунку за ф. №1ДФ

Особи, які мають статус податкових агентів, зобов’язані своєчасно нараховувати, утримувати та сплачувати (перераховувати) до бюджету податок з доходу, що виплачується платнику податку та підлягає оподаткуванню до або під час такої виплати.

Податкові агенти повинні подавати податковий розрахунок суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, а також суми утриманого з них податку. Такий розрахунок подається до органу Міндоходів за місцем розташування податкового агента у строки, встановлені для податкового кварталу (пп. «б» п.176.2 ст.176 Податкового кодексу України).

Податковий розрахунок подається окремо за кожний квартал (податковий період) протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного кварталу. Окремий податковий розрахунок за календарний рік не подається. Якщо останній день терміну подання податкового розрахунку припадає на вихідний чи святковий день то останнім днем терміну вважається наступний за вихідним або святковим операційний (банківський) день.

Зауважимо, якщо до закінчення граничного строку подання податкового розрахунку податковий агент виявляє помилки в раніше поданому за поточний звітний період розрахунку, він має подати новий розрахунок з виправленими показниками за такий самий звітний період. Штрафні санкції та адміністративні штрафи в такому разі не застосовуються.

Форма податкового розрахунку сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку і сум утриманого з них податку (ф.№1ДФ) та Порядок її заповнення і подання податковими агентами затверджені наказом ДПА України від 24.12.2010 № 1020.

 

ГУ Міндоходів у Запорізькій області