Податок на прибуток підприємств
| просмотров: 5926

Податок на прибуток підприємств

 

Як відображається списання кредиторської заборгованості за отриманими, але неоплаченими товарами, за якими минув термін позовної давності?

 

Згідно з абз. «а» пп.14.1.11 статті14 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності, є безнадійною заборгованістю.


Відповідно до пп.135.5.4  статті 135 ПКУ до складу інших доходів, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, включаються, зокрема, суми безповоротної фінансової допомоги, отриманої платником податку у звітному податковому періоді.


Враховуючи викладене, якщо сума кредиторської заборгованості платника податку за отримані, але неоплачені товари (роботи, послуги) або отримані, залишилася нестягнутою після закінчення терміну позовної давності, то у податковому періоді, на який припадає закінчення терміну позовної давності, платник податку повинен всю суму такої непогашеної кредиторської заборгованості, тобто з урахуванням податку на додану вартість, включити до складу доходів, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування.

 


Підприємство вирішило надати благодійну допомогу лікарні. Як відобразити таку операцію в податковому обліку?

 

Як визначено статтею 5 Закону України «Про благодійну діяльність та благодійні організації» від 05.07.12 № 5073-VI благодійники можуть здійснювати благодійну діяльність у вигляді безоплатної передачі у власність бенефіціарів коштів, іншого майна чи майнових прав.


Якщо ініціатором благодійної допомоги виступає підприємство-благодійник:,то на підставі рішення органу управління підприємств видається наказ про надання благодійної допомоги, в  якому зазначається інформація про отримувача (бенефіціара), про вид та розмір такої допомоги.


Якщо ініціатором виступає отримувач благодійної допомоги (бенефіціар): отримувач повинен звернутися до благодійника з листом-проханням про надання допомоги. Після розгляду цього листа уповноваженим органом управління підприємства видається наказ про надання благодійної допомоги.


Відповідно до підпункту 138.10.6 а) статті 138 Податкового кодексу України (далі -ПКУ) до складу витрат платника податку включаються суми коштів або вартість товарів, виконаних робіт, наданих послуг, добровільно перераховані (передані) протягом звітного року до Державного бюджету України або бюджетів місцевого самоврядування, до неприбуткових організацій, визначених у ст. 157 в розмірі, що не перевищує чотирьох відсотків оподатковуваного прибутку попереднього звітного року.


Витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених р. II ПКУ (пункт 138.2 статті 138 ПКУ).


З метою підтвердження  витрат, пов’язаних з надання благодійної допомоги крім первинних документів, підприємства – благодійника повинна бути копія рішення органу державної податкової служби про внесення організації-бенефіціара до Реєстру неприбуткових установ (додаток 2 до Положення про Реєстр неприбуткових установ та організацій, затвердженого наказом Мінфіну від 24.01.13 № 37).

 


Підприємство придбало основний засіб, але у зв’язку з відсутністю коштів не здійснило його оплату. З якого періоду починає здійснюватись амортизація?

 

Відповідно до пункту 146.1 статті 146 Податкового кодексу України (далі - ПКУ) облік вартості, яка амортизується, ведеться за кожним об’єктом, що входить до складу окремої групи основних засобів, у тому числі вартість ремонту та поліпшення об’єктів основних засобів, отриманих безоплатно або наданих в оперативний лізинг (оренду) або отриманих в концесію чи створених (збудованих) концесіонером відповідно до Закону України ”Про особливості передачі в оренду чи концесію об’єктів централізованого водо-, теплопостачання і водовідведення, що перебувають у комунальній власності”, як окремий об’єкт амортизації.


Амортизація об’єкта основних засобів нараховується протягом строку корисного використання (експлуатації) об’єкта, установленого платником податку, але не менше мінімально допустимого строку, встановленого пунктом 145.1 статті 145 цього Кодексу, помісячно, починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об’єкта основних засобів в експлуатацію і зупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання, консервації та інших видів поліпшення та консервації (пункт  146.2 статті 146 ПКУ).


Отже, амортизація об’єкта основних засобів, у тому числі неоплаченого, нараховується починаючи з місяця, що наступає за місяцем введення об’єкта основних засобів в експлуатацію.

 

 

Підприємство придбало нематеріальний актив (авторське право). У правовстановлюючому документі не вказано строк дії права користування цим нематеріальним активом.  Як визначити строк для нарахування амортизації ?

 

Відповідно до підпункту 145.1.1 статті 145 Податкового кодексу України (далі –ПКУ), нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється із застосуванням методів, визначених у підпункті 145.1.5 пункту 145.1 статті 145 цього Кодексу, протягом строків дії користування відповідно до правовстановлюючого документа, але не менш як 5 років для нематеріальних активів, що входять до групи 4, та не менш як 2 роки для нематеріальних активів, що входять до групи 5.


Якщо відповідно до правовстановлюючого документа строк дії права користування нематеріального активу не встановлено, такий строк становить 10 років безперервної експлуатації.

 

 

Підприємство протягом місяця здійснило ремонт основного засобу. У разі виведення з експлуатації такого об’єкта на 10 днів чи припиняється нарахування амортизації?

 

Згідно з пунктом 146.15 ст. 146 ПКУ нарахування амортизації окремого об’єкта припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем виведення з експлуатації такого об’єкта основних засобів або передачі його до складу невиробничих необоротних матеріальних активів за рішення власника або суду.


У цьому ж порядку відбувається виведення основних засобів з експлуатації внаслідок їх відчуження за рішення суду.


У разі зворотного введення такого об’єкта в експлуатацію або передачі до складу виробничих основних засобів, для цілей амортизації приймається вартість, яка амортизується на момент його виведення з експлуатації (складу виробничих засобів) та збільшується на суму витрат, пов’язаних з ремонтом, модернізацією, модифікацією, добудовою, дообладнанням, реконструкцією тощо. При цьому нарахування амортизації по такому об’єкту розпочинається у місяці, наступному за місяцем зворотного введення об’єкта в експлуатацію або передачі до складу виробничих засобів.


Враховуючи зазначене, якщо протягом місяця здійснено виведення з експлуатації окремого об’єкта основних засобів та його зворотне введення в експлуатацію, то нарахування амортизації по такому об’єкту не призупиняється.


Тобто, якщо основний засіб виведено з експлуатації у зв’язку з поліпшенням на декілька днів протягом місяця, то амортизація в цьому місяці на такий основний засіб продовжує нараховуватись.

 

 

До якої вартісної межі здійснюється нарахування амортизації основних засобів?

 

Відповідно до підпункту 14.1.19  статті 14 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів, яка амортизується, - це первісна або переоцінена вартість основних засобів, інших необоротних та нематеріальних активів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.


Згідно з підпунктом 145.1.4  статті 145 ПКУ амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об’єктом його ліквідаційної вартості.


Як визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 7 «Основні засоби», затвердженим наказом МФУ від 27.04.2000 № 92, ліквідаційна вартість – це сума коштів або вартість інших активів, яку підприємство/установа очікує отримати від реалізації (ліквідації) необоротних активів після закінчення строку їх корисного використання (експлуатації), за вирахуванням витрат, пов’язаних з продажем (ліквідацією).


Отже, амортизація основних засобів провадиться до досягнення залишкової вартості об’єктом його ліквідаційної вартості, яка визначається платником податку самостійно.

 

 

Працівник підприємства відбув до м. Київ у відрядження на власному автомобілі. Чи враховується у складі витрат компенсація працівнику вартості пально-мастильних матеріалів?

 

Відповідно до підпункту 140.1.7 статті 140 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) при визначенні об’єкта оподаткування враховуються витрати на відрядження фізичних осіб, які перебувають у трудових відносинах із таким платником податку або є членами керівних органів платника податку, в межах фактичних витрат особи, яка відряджена, зокрема, на проїзд (у тому числі перевезення багажу, бронювання транспортних квитків) як до місця відрядження і назад, так і за місцем відрядження (у тому числі на орендованому транспорті).


Зазначені витрати можуть бути включені до складу витрат лише за наявності підтвердних документів, що засвідчують вартість цих витрат у вигляді транспортних рахунків (багажних квитанцій), у тому числі електронних квитків (абз 2 підпункту 140.1.7 статті 140 ПКУ).   


Таким чином, якщо працівник підприємства використовує у відрядженні власний автомобіль, за яким не укладено договір оренди на використання автомобіля для потреб підприємства і даний автомобіль не обліковується на балансі такого підприємства, то витрати на придбання пально-мастильних матеріалів не враховуються у складі витрат.

 

 

Чи включається до складу витрат платника податку витрати на оплату тимчасової непрацездатності працівника?

 

Відповідно до пункту 142.2 статті 142 Податкового кодексу України  (далі - ПКУ) до складу витрат платника податку включаються обов’язкові виплати, а також компенсація вартості послуг, які надаються працівникам у випадках, передбачених законодавством, внески платника податку на обов’язкове страхування життя або здоров’я працівників у випадках, передбачених законодавством.


Згідно пункту 2 статті 35 Закону України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування у зв’язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими похованням» від 18.01.01 №2240-III, допомога по тимчасовій непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві та професійним захворюванням, виплачується Фондом соціального страхування з тимчасової втрати працездатності застрахованим особам починаючи з шостого дня непрацездатності за весь період до відновлення працездатності або до встановлення медико-соціальною експертною комісією інвалідності (встановлення іншої групи, підтвердження раніше встановленої групи інвалідності), незалежно від звільнення застрахованої особи в період втрати працездатності у порядку та розмірах, встановлених законодавством.


Оплата перших п’яти днів тимчасової непрацездатності внаслідок захворювання або травми, не пов’язаної з нещасним випадком на виробництві, здійснюється за рахунок коштів роботодавця у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.


Отже, оплата перших п’яти днів непрацездатності, яка проводиться за рахунок коштів роботодавця, на підставі підпункту  138.5 статті 138 ПКУ, враховуються у складі інших витрат у звітному податковому періоді, в якому вони були нараховані, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку, та відображаються у рядку 06.4.39 додатка ІВ до Податкової декларації з податку на прибуток.


Починаючи з шостого дня непрацездатності, допомога по тимчасовій непрацездатності виплачується платником податків за рахунок Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, тому не враховується платником податку при обчисленні об’єкта оподаткування у складі доходу та витрат.


Сума єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, який нараховується, як на суму оплати перших п’яти днів тимчасової непрацездатності так і на суму допомоги по тимчасовій непрацездатності, що сплачується платником податку починаючи з шостого дня непрацездатності, враховується у складі інших витрат та відображаються у рядку 06.4.39 додатка ІВ до Декларації.

 

 

Чи включається до складу витрат виплати заробітної плати працівникам за час вимушеного простою підприємства?

 

Згідно зі статтею 34 Кодексу законів про працю України зі змінами та доповненнями,  простій – це призупинення роботи, викликане відсутністю організаційних або технічних умов, необхідних для виконання роботи, невідворотною силою або іншими обставинами. Час простою не з вини працівника оплачується з розрахунку не нижче двох третин тарифної ставки встановленого працівникові розряду (окладу) (ст.113 КЗПУ).

 
При обчисленні об’єкта оподаткування враховуються інші витрати господарської діяльності, до яких розділом .ІІІ ПКУ прямо не встановлено обмежень щодо віднесення до складу витрат   (підпункт 138.12.2  статті 138 ПКУ).


Інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку (п.138.5 ст.138 ПКУ).


Оскільки  заробітна плата працівників, виплачена за час вимушеного простою підприємства не може бути безпосередньо віднесена до конкретного об’єкта витрат, то такі витрати не включається до складу прямих витрат на оплату праці, що формують собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг.


Виплати за час вимушеного простою підприємства, на підставі пунктів 138.12.2  та 138.5 статті 138 ПКУ, враховуються у складі інших витрат у звітному податковому періоді, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку та відображаються у рядку 06.4.39 Додатка ІВ  Податкової декларації з податку на прибуток підприємства.

 

 

       Якщо підприємством здійснено попередню оплату страхових виплат при страхуванні основних засобів за строками, термін оплати яких не  настав, яким чином враховувати такі фактично оплачені суми у складі витрат?

 

Згідно з підпунктом 140.1.6  статті 140 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) при визначенні об’єкта оподаткування враховуються витрати подвійного призначення, зокрема, будь-які витрати із страхування майна платника податку  в межах звичайної ціни страхового тарифу відповідного виду страхування, що діє на момент укладення такого страхового договору.


Як визначено пунктом 8 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 ,,Витрати’’, затвердженого наказом МФУ від 31.12.99 № 318, у разі якщо здійснення операції забезпечується одержанням економічних вигод протягом кількох звітних періодів, то витрати визнаються шляхом системного розподілу вартості цієї операції між відповідними звітними періодами.


Відповідно до пункту 138.5 статті 138 ПКУ інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.


Отже, до складу витрат платника податку звітного (податкового) періоду включається лише відповідна сума витрат, пов’язана із страхуванням незалежно від наявності здійснення попередньої оплати.


Тобто у разі оплати платником податку – страхувальником страхових внесків (платежів, премій) за строками сплати, що не настали, тобто здійснена попередня оплата за тривалий час, розмір страхових внесків, що можуть враховуватись у складі витрат, та дата їх виникнення повинні визначатись розподілу вартості цієї операції між відповідними звітними (податковими) періодами.

 

                                 

                        Фізичним особам-приватним підприємцям

 

Чи має право приватний підприємець на загальній системі оподаткування включити до витрат вартість ремонту реєстратора розрахункових операцій?

 

Відповідно до пункту 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) i документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи-підприємця.


До переліку витрат фізичної особи - підприємця, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III ПКУ (п.177.4 ст.177 ПКУ).


Витрати операційної діяльності визначаються згідно з п. 138.4, 138.6 - 138.9, пп. 138.10.2  - 138.10.4, п. 138.11 ст.138 ПКУ (пункт 138.1 статті 138 ПКУ).


В податковому обліку реєстратори розрахункових операцій (електронні контрольно-касові реєстратори, комп’ютерно-касові системи, електронні таксометри, автомати з продажу товарів (послуг) тощо) відносяться до групи 4 основних засобів (п.145.1 статті 145 ПКУ).


Згідно з пунктом 146.12 статті 146 ПКУ до складу витрат включається сума витрат, що пов’язана з ремонтом та поліпшенням об’єктів основних засобів, у тому числі орендованих у розмірі, що не перевищує 10 відсотків сукупної балансової вартості всіх груп основних засобів на початок звітного року.


При цьому, балансова вартість основних засобів має обліковуватись на бухгалтерських рахунках.


Відповідно до статті 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999  № 996-ХІУ (зі змінами та доповненнями)  бухгалтерський облік є обов’язковим видом обліку, який ведеться підприємством.


Ведення бухгалтерського обліку для фізичних осіб – підприємців  законодавством не передбачено.


Таким чином, витрати на здійснення ремонту (поліпшення) основних засобів (в тому числі реєстраторів розрахункових операцій) не включаються до складу витрат фізичної особи – підприємця на загальній системі оподаткування. 

 

Чи має право ФОП на загальній системі оподаткування здійснювати бартерні операції ? 

 

Відповідно до пп. 14.1.10 статті 14 розділу І Податкового кодексу України  (далі – ПКУ) бартерна (товарообмінна) операція – господарська операція, яка передбачає проведення розрахунків за товари (роботи, послуги) у негрошовій формі в рамках одного договору.


Згідно із ст. 715 та ст. 716 Цивільного кодексу України за договором міни (бартеру) кожна із сторін зобов’язується передати другій стороні у власність один товар в обмін на інший товар.


До договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, договір контрактації або інші договори, елементи яких містяться в договорі міни, якщо це не суперечить суті зобов’язання.


Відповідно до пункту 177.2 статті 177 ПКУ об’єктом оподаткування у фізичних осіб – підприємців на загальній системі оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходи (виручкою у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами.


Враховуючи вищевикладене, обмежень щодо здійснення бартерних операцій (взаємозаліків) фізичними особами – підприємцями на загальній системі оподаткування не передбачено.

 

 

Приватним підприємцем-платником єдиного податку втрачено Свідоцтво платника єдиного податку. Яким чином таке Свідоцтво можливо поновити?

 

Відповідно до пункту 299.1 статті 299 Податкового кодексу України (далі – ПКУ) свідоцтво платника єдиного податку видається суб’єкту господарювання, який подав до органу державної податкової служби заяву щодо обрання або переходу на спрощену систему оподаткування.


Бланк свідоцтва платника єдиного податку є документом суворого обліку. Облік бланків свідоцтв платників єдиного податку здійснюється органами державної податкової служби  (пункт 299.2 статті 299 ПКУ).


Свідоцтво платника єдиного податку видається безстроково виключно суб’єкту господарювання або уповноваженій ним особі та не може передаватися для провадження господарської діяльності іншим особам (пункт 299.3 статті 299 ПКУ).


 Згідно із пунктом 299.7 статті 299 ПКУ у разі втрати або зіпсуття свідоцтва платника єдиного податку такому платнику видається дублікат свідоцтва в порядку, встановленому цією статтею для видачі свідоцтва платника єдиного податку.

 
 Свідоцтво платника єдиного податку видається органом державної податкової служби безоплатно протягом 10 календарних днів з дня подання суб’єктом господарювання заяви (пункт 299.5 статті 299 ПКУ).


Таким чином, фізична особа – підприємець – платник єдиного податку у разі втрати або зіпсуття свідоцтва платника єдиного податку має право отримати дублікат даного свідоцтва протягом 10 календарних днів на підставі письмової заяви, що складається в довільній формі, та подається до органу ДПС за місцем податкової адреси фізичної особи – підприємця – платника єдиного податку.

 

Ставки єдиного податку для фізичних осіб, які здійснюють кілька видів господарської діяльності

 

Платники єдиного податку І та ІІ груп, які здійснюють кілька видів господарської діяльності, повинні застосовувати максимальний розмір ставки податку, встановленої для обраних видів діяльності. Це стосується і ситуації, коли фізичні особи-підприємці-платники єдиного податку здійснюють діяльність на територіях більш як однієї сільської, селищної або міської ради.


Так, для платників І групи максимальний розмір податку становить 10% мінімальної заробітної плати. Для платників ІІ групи – 20%. Сплата єдиного податку здійснюється за місцем податкової адреси.


Нагадуємо, що фіксовані ставки єдиного податку встановлюються сільськими, селищними та міськими радами для фізичних осіб-підприємців. Залежно від виду господарської діяльності, з розрахунку на календарний місяць, розмір ставки податку становить:

- для І групи платників – у межах від 1 до 10% розміру мінімальної заробітної плати;

- для ІІ групи – від 2 до 20%.

Порядок нарахування, розміри та строки сплати єдиного податку регулюється розділом XIV Податкового кодексу України.

 

 

Відділ взаємодії із громадськістю та масово-  роз’яснювальної роботи

 ГУ Міндоходів у Запорізькій області

Календарь
Пн Вт Ср Чт Пн Сб Вс
1 2 3 4 5 6 7
8 9 10 11 12 13 14
15 16 17 18 19 20 21
22 23 24 25 26 27 28
29 30