Приватним підприємцям

 

 Чи повинна фізична особа – підприємець подавати податкову декларацію щодо сплати орендної плати відповідно до укладеного нею договору оренди земельної ділянки державної або комунальної власності?

 

Якщо договір оренди земельної ділянки державної або комунальної власності оформлено на фізичну особу – підприємця, то такий підприємець подає до органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію з плати за землю і сплачує земельний податок щомісяця впродовж 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Пунктом 286.2 ПКУ установлено, що платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку на 1 січня і не пізніше від 20 лютого поточного року подають до відповідного органу ДПС за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за відповідною формою з розбивкою річної суми рівними частками по місяцях. Під час подання першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Надалі така довідка подається в разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

Податкове зобов'язання з плати за землю, визначене в податковій декларації на поточний рік, сплачується рівними частками власниками та землекористувачами земельних ділянок за місцезнаходженням земельної ділянки За податковий період, який дорівнює календарному місяцю, щомісяця впродовж 30 календарних днів, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця.

Податкові органи щороку до 1 травня провадять облік фізичних осіб – платників податку і нарахування відповідних сум податку.

До 1 липня поточного року органи ДПС видають платникові податкове повідомлення-рішення про сплату податку за відповідною формою.

 

 

Чи є платником збору за спеціальне використання води приватний підприємець, що перебуває на спрощеній системі оподаткування та має перукарський салон?

Абзацом другим п. 326.2 ст. 326 Податкового кодексу України (далі-Кодекс) визначено, що за обсяги води, переданої водокористувачем-постачальником іншим водокористувачам без укладення з останніми договору на поставку води, збір обчислюється і сплачується таким водокористувачем-постачальником.

Згідно з п. 323.2 ст. 323  Кодексу починаючи з 1 липня 2012 р. не належать до платників збору за спеціальне використання води водокористувачі, зокрема, юридичні особи, фізичні особи – підприємці, платники єдиного податку, що використовують воду для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, а саме: використовують воду в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках та для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані.

При цьому пп. 324.4.1 п. 324.4 ст. 324  Кодексу передбачено виключення з об'єкта оподаткування збором обсягів води, що використовується для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб, зокрема фізичних осіб – підприємців та платників єдиного податку.

Отже, якщо фізична особа – підприємець перебуває на спрощеній системі оподаткування та на підставі договору на поставку води використовує воду для здійснення господарської діяльності, що належить до класу 96.02 «Надання послуг перукарнями та салонами краси» (ДК-2010) (яка включає, у тому числі, послуги з миття волосся та інші подібні види послуг, що передбачають використання води в господарській діяльності при наданні таких послуг), то така фізична особа є платником збору за спеціальне використання води за весь обсяг фактично використаної води.

 

В які терміни приватними підприємцями надається податкова декларація збору за спеціальне використання води?

Податкові декларації збору за спеціальне використання води подаються платниками збору органам державної податкової служби у строки, визначені для квартального податкового (звітного) періоду, за місцем податкової реєстрації, тобто протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (пп. 49.18.2 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу).

Платники збору подають одночасно з податковими деклараціями до органів державної податкової служби копії дозволу на спеціальне водокористування, договору на постачання води та статистичної звітності про використання води за формою № 2-ТП (водгосп).

 

 

Чи сплачує збір за спеціальне використання води фізична особа – підприємець, що знаходиться на загальній системі оподаткування та використовує воду із каналу (зрошувальної системи) для поливу вирощуваної сільськогосподарської продукції на підставі договору на водопостачання?

Платниками збору за спеціальне використання води є водокористувачі – суб'єкти господарювання незалежно від форми власності: юридичні особи, їх філії, відділення, представництва, інші відокремлені підрозділи без утворення юридичної особи (крім бюджетних установ), постійні представництва нерезидентів, а також фізичні особи – підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об'єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі), та використовують воду для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва (п. 323.1 Податкового кодексу України (далі-ПКУ).

Листом Мінприроди України від 15.03.2011 № 5515/16/10-11-МП повідомлено, що для вторинних водокористувачів дозволом на спеціальне водокористування є встановлений у дозволі первинного водокористувача ліміт використання води та відведення стічних вод абонентами і договір між ними.

Отже, підприємець, що знаходиться на загальній системі оподаткування та використовує воду з каналу (зрошувальної системи) для поливу вирощуваної сільськогосподарської продукції та має договір на поставку води, є платником збору за спеціальне використання води на загальних підставах.

 

Щодо оподаткування ОСББ

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку" (далі - Закон) об'єднання співвласників багато квартирного будинку (далі - об'єднання) - юридична особа, створена власниками для сприяння використанню їхнього власного майна та управління, утримання і використання неподільного та загального майна.

Відповідно до ст. 4 Закону об'єднання є неприбутковою організацією і не має на меті одержання прибутку для його розподілу між членами об'єднання.

Згідно з п. 15.1 ст. 15 Податкового кодексу України (далі - Кодекс) платниками податків визнаються юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об'єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об'єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов'язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом.

Кожний з платників податків може бути платником податку за одним або кількома податками та зборами.

В Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори, перелік яких передбачений ст. 9 та ст. 10 Кодексу.

На платника податків покладається обов'язок подавати до контролюючих органів у встановленому порядку декларації, звітність та інші документи, пов'язані з обчисленням і сплатою податків та зборів, та сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених Кодексом (п. п. 16.1.3 та 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Кодексу).

Крім того, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи (п. 36.1 ст. 36 Кодексу). Підстави припинення виконання податкового обов'язку визначені п. 37.3 ст. 37 Кодексу.

Платник податків зобов'язаний за кожний звітний період подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є, незалежно від того, чи провадив такий платник податку господарську діяльність у звітному періоді (п. 49.2 ст. 49 Кодексу).

Стосовно податку на прибуток, то слід зазначити, що неприбуткові установи та організації подають до податкових органів Податковий звіт про використання коштів неприбуткових установ та організацій, форма та порядок якого затверджені наказом ДПА України від 31.01.2011 р. N 56.

Оподаткування неприбуткових установ та організацій передбачене ст. 157 Кодексу.

Стаття 157 застосовується до неприбуткових установ та організацій, зареєстрованих згідно з вимогами законодавства та внесених органами державної податкової служби в установленому порядку до Реєстру неприбуткових організацій та установ, які відповідно до абз. "е" є об'єднаннями співвласників багатоквартирного будинку.

Право неприбуткової організації на користування пільгами в оподаткуванні податком на прибуток виникає після внесення такої організації до Реєстру неприбуткових організацій та установ органами державної податкової служби в порядку, встановленому законодавством (п. 157.12 ст. 157 Кодексу).

Від оподаткування звільняються доходи неприбуткових організацій, визначених у підпункті "е" пункту 157.1 статті 157, отримані у вигляді внесків, коштів або майна, які надходять таким неприбутковим організаціям для забезпечення потреб їх основної діяльності та у вигляді пасивних доходів (п. 157.8 ст. 157 Кодексу).

У разі якщо неприбуткова організація отримує дохід із джерел інших, ніж визначені пунктами 157.2 - 157.9 цієї статті, така неприбуткова організація зобов'язана сплатити податок на прибуток, який визначається як сума доходів, отриманих із таких інших джерел, що зменшена на суму витрат, пов'язаних з отриманням таких доходів, але не вище суми таких доходів (п. 157.11 ст. 157 Кодексу).

 

ПОРЯДОК
визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів

Витяг

1. Цей Порядок встановлює механізм визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів (далі - транспортні засоби) з метою визначення доходу від їх продажу (обміну) для цілей обкладення податком на доходи фізичних осіб.

2. Середньоринковою вартістю транспортних засобів є величина, яка визначається статистичними методами і еквівалентна імовірній ціні, за яку може здійснюватися купівля-продаж транспортних засобів певної марки та моделі з відповідним строком експлуатації та пробігом на встановлену дату проведення оцінки.

7. За наявності кількох аналогів аналогічним транспортним засобом є транспортний засіб одного виробника (країни-виробника).

8. У разі коли неможливо визначити ціну ідентичного нового транспортного засобу в Україні (відсутні необхідні довідкові дані), допускається використання даних щодо аналогічних транспортних засобів.

9. У разі коли неможливо визначити ціну нового транспортного засобу в Україні, використовується інформація про його ціну в країнах-виробниках (експортерах).

У такому випадку ціна нового транспортного засобу в Україні визначається на рівні ціни в країнах-виробниках (експортерах) без урахування податку на додану вартість таких країн, збільшеної на суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів, що відповідно до законодавства сплачуються під час митного оформлення транспортного засобу.

10. У разі коли неможливо визначити ціну нового транспортного засобу в Україні згідно з пунктами 4 - 9 цього Порядку, допускається використання інформації про ціни нових транспортних засобів, зазначеної у спеціалізованих періодичних виданнях для продажу транспортних засобів, комп'ютерних програмах та Інтернеті тощо.

11. Коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації визначається як середнє значення співвідношення ціни транспортних засобів, що були у використанні, до ціни аналогічних нових транспортних засобів та не може бути меншим ніж 4.

12. Коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу визначається з урахуванням фактичного та нормативного середньорічного пробігу транспортних засобів.

У разі коли фактичний середньорічний пробіг транспортних засобів є вищим, ніж їх нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість зменшується, а у разі, коли фактичний середньорічний пробіг є нижчим, ніж нормативний середньорічний пробіг, середньоринкова вартість збільшується.

 

 

Роз'яснення з питань оформлення видаткового касового ордера підприємством

Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (далі - Положення), затверджене постановою Правління Національного банку України від 15.12.2004 N 637 визначає порядок ведення касових операцій юридичними особами (крім банків) незалежно від організаційно-правової форми та форми власності і фізичними особами, які здійснюють підприємницьку діяльність, а також форми касових документів, що застосовуються ними. Типові форми касових документів наведені у додатках до Положення.

У реквізиті "Видати" видаткового касового ордера (додаток 3 до Положення) зазначається прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, яка отримує кошти. У разі, якщо видатковий касовий ордер оформляється на загальну суму коштів, що видаються, наприклад - по відомості на виплату грошей працівникам підприємства (додаток 1 до Положення), то у вказаному реквізиті зазначається відповідний підрозділ підприємства, що отримує кошти.

Якщо ж підприємство здійснює виплати з оформленням видаткової відомості, то відповідно до абзацу другого пункту 3.8 Положення на титульній сторінці видаткової відомості робиться дозвільний напис про видачу готівки за підписами керівника і головного бухгалтера або осіб, уповноважених керівником, із зазначенням строків видачі готівки і суми (гривень - словами, копійок - цифрами).

При цьому слід зазначити, що згідно з вимогами останнього абзацу пункту 3.10 глави 3 Положення у касових ордерах, що оформляються на загальну суму проведених підприємством касових операцій (у тому числі видача готівки за видатковими відомостями), реквізит "Одержав" (у видатковому касовому ордері), в якому зазначається сума готівки, не заповнюється.

В цьому випадку може не заповнюватися і реквізит "Підпис одержувача", оскільки одержувачі готівки проставляють свої підписи про отримання у видатковій відомості.

Інші реквізити видаткового касового ордера, а саме дата; найменування, номер, дата та місце видачі документа, який засвідчує особу одержувача, мають заповнюватися відповідно до вимог Положення.

 

 

Щодо дати відкликання податкового повідомлення-рішення

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулюються Податковим кодексом України (далі - Кодекс).

Так, ст. 60 Кодексу визначено підстави та порядок відкликання податкового повідомлення-рішення і податкової вимоги.

Порядок відкликання податкового повідомлення-рішення регламентується Кодексом, а також Порядком направлення органами державної податкової служби податкових повідомлень-рішень платникам податків, затвердженим наказом ДПС України від 22.12.2010 N 985.

Податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним, якщо, зокрема, контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов'язання або податкову вимогу.

У цьому випадку податкове повідомлення-рішення вважається відкликаними з дня прийняття контролюючим органом рішення про скасування такого податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги (п. 60.3 ст. 60 Кодексу).

Тобто податкове повідомлення-рішення визнається відкликаним у разі прийняття контролюючим органом рішення, яким задовольняється скарга на користь платника податків.

Розгляд скарг платників податків, поданих в адміністративному порядку, регламентується статтями 55, 56 глави 4 Розділу II Кодексу.

Відповідно до п. 56.8 ст. 56 Кодексу контролюючий орган, який розглядає скаргу платника податків, зобов'язаний прийняти вмотивоване рішення та надіслати його протягом 20 календарних днів, наступних за днем отримання скарги, на адресу платника податків поштою з повідомленням про вручення або надати йому під розписку.

Керівник (або його заступник) відповідного контролюючого органу може прийняти рішення про продовження строку розгляду скарги платника податків понад 20-денний строк, визначений у п. 56.8 ст. 56, але не більше 60 календарних днів, та письмово повідомити про це платника податків до закінчення строку, визначеного в пункті 56.8 цієї статті (п. 56.9 ст. 56 Кодексу).

Якщо вмотивоване рішення за скаргою платника податків не надсилається платнику податків протягом 20-денного строку або протягом строку, продовженого за рішенням керівника контролюючого органу (або його заступника), така скарга вважається повністю задоволеною на користь платника податків з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.

Скарга вважається також повністю задоволеною на користь платника податків, якщо рішення керівника контролюючого органу (або його заступника) про продовження строків її розгляду не було надіслано платнику податків до закінчення 20-денного строку, зазначеного в абзаці першому п. 56.9 ст. 56 Кодексу.

Таким чином, у разі задоволення скарги платника податків із вказаних вище підстав податкове повідомлення-рішення вважається відкликаним з дня, наступного за останнім днем зазначених строків.